Я більш не прилечу до дикої пустелі,
де пили і сокири винищували рай,
де у селян не стало ні хат, ні стін, ні стелі,
де вже хлоп’я ніколи грибів не назбира.
І ти, мов птах, юначе з розп’ятою душею,
на Шпиль-горі високій не дихаєш – гориш,
бо ні дубів, ні в’язів й туманів комишевих –
під сивою водою потоплено й спориш.
То пра-пра-прадід Гоголь пророчив нам це ,,море",
в якому потонули і села, і ліси.
І не пробачить пекла ні Бог, ні археолог.
І вірш цей – плач по плавнях
чи стогін голосінь.
Тетяна Сугалова-Катрич
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
