Морок часу плине безудержно,
Сонце зійде – роса очі виїсть.
Поглядаєш на всіх важно-княжно,
Серед власних дум ти лиш звичний гість.
Сльози ллються водограєм,
Доки за стіною йде барвистий сміх,
Ти гадала, що ми надто поспішаєм,
Але вже пішов не перший сніг.
Ось минають дні, летять години,
А твій подих досі геть терпкий,
Йди-но, зірви ґроно ягід горобини,
Вичаклуй собі мікстуру щастя й пий.
Й доки тебе гублять власні руки,
Доки плачеш ти щоночі в закуті,
Доти будеш тонути серед багнюки
Й марнувати ці хвилини золоті.
Анна Швець
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
