Не розумію ще досі від чого,
Ця пора, так давить мене.
Вже нема спокою нічного,
І не буде, поки не мине.
Весна, матінко ніжне…
Ти прийшла життя дарувать .
Мої нерви, тихо так ріже,
І залишить, тут помирать.
Бо не змозі я сам пережити,
Коли ти навколо цвітеш.
Чесно, хочу тебе полюбити
Та ти вузла мені плетеш.
Так закриєш, мене поховаєш.
Серед цвіту свого у теплі,
А Навіщо, сама вже не знаєш,
Відкопаєте потім, в золі
Станчік
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
