Моя душа вмирає й оживає в віршах…

Моя душа вмирає й оживає в віршах...
Лиш в них буваю я сама собою.
Там оживають всі думки, що заховались в нішах,
І я вже - не сама! Сміло зливаюся з юрбою.

Тут викладаю на папір звичайне, сокровенне.
Душа - відкрита та й що вже таїти:
Життя - святкове чи ж життя буденне?
Воно - лиш мить. Хочу не тліти, а горіти.

Тихо приходить муза й заповняє серце.
Де б не була, спиняюсь мовчки та пишу.
Думок по вінця назбиралось не одне відерце.
То ж викласти їх Вам завжди спішу.

Живу з народом. Всі мої думки - про нього.
Радію з ним і плачу, і сміюсь.
Картаю тих, в кого в душі - убого.
В мудрих вчинках і словах відігріваюсь.

Люблю людей простих, порядних, добрих -
Тих, хто слова не сіє за вітрами.
Гордість й повагу відчуваю за хоробрих
Та зневажаю тих, хто нас привів до драми.

Сміюсь та плачу я з Тобою, Україно!
Донькою вірною завжди й була.
Єднає ниточка нас тонко і незримо.
В моїй поезії не раз страждала Ти, як квіточка, цвіла.

Моя душа вмирає й оживає в віршах...
Рими приходять в гості і вночі, і в день.
Така - як Ви я, просто - трішки інша
І сипляться мої слова із вуст, немов зі жмень.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко