МОЯ РІКА

Щось коїться,
твориться щось зі мною,
на поводу у ностальгії йду,
найбільш, ріка,
сумую за тобою,
і ще, надіюсь,
берегом пройду.

І на траві, піску
слід відіб’ється,
білява чайка
погляд поманить,
згори лукаво
сонце посміхнеться,
мою відсутність
річенька простить,

Її водою
побреду-пройдуся,
зілля вдихну,
сколишу очерет,
біля верби
старої зупинюся,
порину мовчки
в спогадів букет.

Ріка така ж —
і тиха, і красива,
зелений берег
наче у вінку,
а поряд я, але не та,
вже сива,
і вітерець
у ніжному танку.

Моя ріка,
пора вже попрощатись,
останній раз,
напевно…так, на жаль…
до тебе в спогадах
я буду ще вертатись,
в які давно
заплетена печаль.

ЗубкоГанна1957@gmail.com