Моєму дорогому татусеві присвячую.
Вже пролетіло пів століття,як закінчилася війна,а в серці не стихає біль тривоги,як згадую, татусю вашу юність і пройдені воєннії дороги.
І очі наливаються слізьми,як пригадаю- бомби,міномети,ой скільки ж розірвалось їх тоді- тепер лишилися одні намети,як підкосилося здоровячко у
Вас- татусю рідний,як мені
Вас жалко,а яж люблю і дітки люблять
Вас так гаряче,так ніжно і так палко.
Живіть,татусю,ще багато літ із нашою матусею рідненькою,та бережіть її,бо хто ж, якщо не
Ви,назве її голубкою сивенькою.
А я ж буду молитись день і ніч,щоб більш ніколи
Ви не знали горя,нехай же квітне і цвіте ваше життя,хай молодіє ваша доля.
Хоч прожила я в світі ще й не так багато,та кращої людини не стрічала,як мій тато,тож зичу
Вам до віку щастя й долі,а діти,внуки хай ростуть,як ті тополі🙏
Надія
Антонець (непорада)
Травень 1995р
Надія. Антонець
