Мені так хочеться писать про тебе вірші,
Але всі слова були уже чиїмись.
Твої оченята карі, прекрасні й ніжні,
Від них мої проблеми десь далеко ділись.
Я обожнюю тебе у кожному з світів.
Чи були ми разом там, чи ні,
Дарував би я десятками букети квітів,
І обняв би ще сильніше ніж тоді.
У людині кожній на землі
Я шукав частинку того відчуття,
Яке змогла ти подарить мені —
Прискорене моє серцебиття.
Ти захоплюєш мене по всім фронтам.
Я тебе готовий слухати щоночі,
День у день на перекір усім зорям,
Та дивитись хочу я у твої очі.
Ти є найрідніша із всієї рідної рідні,
І довіряю я тобі безмеж усе.
Ти найбільше із чудес для мене на землі,
І неперевершено кохаю я тебе.
Ти для мене музика у найскладніший час,
Як енергетик ти спросоння зранку.
У всіх місцях насичено красивих бачу нас,
Першим сідаючи на мокру лавку.
Ти варта кожної хвилини часу,
Варта вічного кохання.
І разом ми, з’їзжджаючи на трасу,
Будемо проходить всі випробування.
Хоч ми ледь не щодня ідем на зустріч,
Та сумую я по тобі кожну мить.
Мене твоє кохання вже ніколи не відпустить,
Бо й не зможу довго я без нього жить.
І у кожній зірці там вгорі
Я ніколи ще не бачив блиску,
Як в очах твоїх десь на дворі,
Що доводили мене до визгу.
Я кохаю до безтями твоє
Сонцем ясним освітлене волосся,
І готовий серце я тобі віддати своє,
Аби нам лиш все з тобою удалося.
Ти настільки сильно вїлася мені у душу,
Що і відпустити я ніколи вже не зможу.
Я озеленить готовий сушу,
Щоб подарить тобі найпершу ружу.
Лесь-Армандо
