Моє межиріччя

Моє межиріччя між полем і степом,
Земля заповітна, як доля – єдина,
Всевишній не з глини, а з чорнозему
Зліпив на світанку тут першу людину.
Мололося мливо, і сіялись зорі,
Щербились мечі, і ламалися стріли,
І рвалися струни на сивій бандурі,
Тотемний лелека обпалював крила.
Душа вишивана крізь сльози сміялась,
І сіяла щедро безсмертника квіти,
В любистку і м’яті малечу купала,
Надривистим ”ой” голосила до світу:
-Ой світе, ой білий, заможний і ситий,
Такий обережний, брехливий і шкурний,
Народ мій упертий, гордий і сильний.
Який уже янгол дістав свою сурму?
Віками народ мій- між шаблею й плугом,
Спиняв нечистивців – від літа до літа.
Сьогодні із пекла прийшли душогуби-
І завтра зустрінешся ти з ними, світе.
Моє межиріччя між тьмою і світлом:
Прокляття з молитвами переплелося,
Змішалися віра, і розпач, і відчай.
Від горя людського вжахнулося сонце.
Ми лицарів, світе, шляхетних хороним-
До раю без черги їх зразу приймають
Такі соколята, красиві і горді
Такі іще діти. Як жити тим мамам?
Моє межиріччя між люттю й любов’ю,
Між благословінням і словом ганебним
Ми платим не грішми. Ми платимо кров’ю
За право лиш…бути. І світе, за тебе.

Олена Присяжна