Вже вкотре наступаю на граблІ, одні і ті ж, і де взялись – не знаю.
Тривожний, щемний голос у душі, шепоче щось, а чи передрікає,
Мов Доля стала на шляху, – в обхід ніяк, і я вже їй давно не опираюсь,
Бо в мене вірять і надіються і я, як той метелик на вогонь лечу й всміхаюсь.
Чи страшно? – Так, -я мов дитя вночі, навпомацки свій шлях в пітьмі шукаю,
Свій шлях, та не для себе, а для всіх, і він новий, а все нове лякає.
Уже за північ, барабанить в вікна дощ, і блискавка вривається раптово.
Пухнастий хвіст у зляканої кішки сторч, побігла десь сховатись терміново.
Сміливо виглядаю у вікно, мов душу навстіж, там гроза банкує,
А ніч у темно – синє полотно з сріблястим блиском місто драпірує.
На ранок, знаю, буде інший світ, засяє небо вмите і святкове.
А десь за рогом ждуть мої граблі, настирно ждуть, та я до них готова.
червень 2021 року
Жанна Євсєєва
