Мої очі плакали…

Мої очі плакали…

Мої очі плакали, та сльози не капали,
Вони все котилися в душу тайком,
А люди не спали, вони все балакали,
Вони все чесали своїм язиком.

Я не ображалася, а лиш віддалялася,
І очі сміялись цинічним смішком,
В дитинство своє я не раз оглядалася,
Хотілося вкритись, як равлик дашком.

Хотіла заснути й нічого не чути,
Не знати: ні болю, ні лайки, ні сліз,
Свої почуття десь далеко замкнути,
В долоні збирати кришталь із беріз.

Я смутку корилася, я десь загубилася,
Зовсім не така, як усі…
З примарами билася і Богу молилася,
І очі, як завжди, купались в росі.

Весни дожидалася, щоб знов засміялася,
І всі почуття, щоб вмить ожили,
Щоб з попелу гордо, як Фенікс піднялася,
А люди, щоб в мирі й любові жили.

Марія Грушак 15.01 2022р.
Марія Грушак