Все одно хочу померти.
Ночі не рятують вже мене.
Покличте смерть, до мене завтра,
Розкажу йому про біль та все.
Якщо він скаже: "Це пройде"
Візьму ножа, та вб’ю себе.
Ви б знали скільки я це чую,
Вже кров’ю налилися вуха.
Мені так гидко в світі жити.
Тяжко та боляче любити.
Змалечку не знаю де знайду,
Місце спокійне, наче з сну.
І сни такі мої жахливі.
Не ляжу до світу, бо мрію,
Про смерть скорішу вже свою,
Чому ж не затягнула я свою петлю?
І навіть якщо я злечу,
Побачу світ і спокійну землю
Все одно відчувати буду,
Біль та відчай на живу.
І я просила допомоги,
Кричала, плакала від змоги,
Що зможу побороти це,
Що зможу віднайти себе.
І зараз мені всього шістнадцять,
І як і всі не хочу двадцять.
Я знаю, що доживу до вісімнадцять,
Але не точно що до двадцять.
Не говори, що в світі не одна.
В журбі та болі тільки я.
Ми всі в трагедії живемо,
Не в змозі вберегти навіть небо.
Арія
