Мрії не згасли

Пам’ятаю моменти дитинства ясні,
Коли щиро сміявся, від серця сміявся,
Коли біль приходить і смуток тремтить,
Посмішка знову на обличчі бринить.
Як важко не було, я не відступлю,
Скласти руки — легко, та я далі йду.
Мої мрії падали, наче дощ з неба,
Депресія тисне, але йти ще треба.
Апатія й страх застигли в душі,
Антидепресанти — це те що допоможе і те чого я так боюсь…
Розчарування від людей напало,
Та очі мої горять, не зів’яли.
Надія, як світло в темному краю,
Я вірю, що ще знайду ту
Що дозволить очам ще ясніш засіяти,
У теплих обіймах щасливо зітхати.
Вогонь мій не згасне, він завжди зі мною,
Хоч світ мій зруйнований, йду все одно я.
Цей шлях непростий, та відверто пройду,
Бо силу і віру в собі збережу.
Моменти дитинства, як сонце весни,
Нагадують, хто я, тримають мене на висоті
Не здамся ніколи, хоч біль на плечах
Я вірю, що зможу, я йду до кінця…
Костянтин Мазурак