му

і знову я корова,
і знову я тупа,
як завжди тупа у мене мова,
і при серйозній розмові вони відступа.

все я, лиш вони святі,
а я просто раб,
у тілі й в крові,
й без душі, як брат.

я, я, я
свиня, свиня, свиня,
тупа, тупа, тупа
плакса, плакса, плакса.

чому плачу не знаю,
та ллються сльози рікою,
кожен день коли просинаюсь,
й не хочу бути собою.

йому нудно, а я лиш іграшка,
йому всеодно коли я й де,
та не будь я душніла така,
вся сімʼя душу мою дере.

о, боже, чому мені не вісімнадцять,
жила б окремо,
не просивши крізь сором гривень двадцять,
але ж ні, поки вбʼюсь ждемо.

може й дійсно забратись,
попрощатись із небом й надічкою,
чому б ножем не скористатись,
та кров моя поллється потічкою.

Юлія Карпо