Вона хотіла, щоб це був лиш сон,
Щоб прокинутись й забути.
Наче потрапила в полон
Фортепіано, музики.
Її намагалися переконати,
І знаєте, вдалося.
Та щоночі вона хотіла засинати
Й думати, що все це лиш здалося..
“Назад дороги вже немає!”
Вслід їй всі кричали.
“Чого ти зла така.. не знаю”
Вона лиш думала:”Дістали…”
Ні, вона любила музику,
До певного моменту.
Тоді відчувала запах бузку,
Мріяла, що їй ставитимуть монументи…
Зараз же, просочена ненавистю
До фортепіано, до нот.
“Музику, я ж все одно люблю..”
І ці думки записувала в блокнот.
Любить не ту, яку потрібно, здавалося.
Вона хотіла слухати її,
Тому від світу усього сховалася.
Хтось намагався відчинити
Її серце, почуття і співчуття.
Та вдалося лиш замкнути
Назавжди для себе це малесеньке життя.
Павлюк Вікторія
