День та ніч до мене повертаються
Та знову зранку забуваються
Мов сон, що вартий забуття
Кожна мить з тобою варта цілого життя
Як щасливо ти посміхалася тоді
Як радісно було мені
Але, ми це забули знову
Ми не знайшли між нами спільну мову
– Чому ти знову не моя?
– Невже в тобі немає співчуття?
– А може все це є брехня?
Адже, кожен день тікаю від людської метушні
Та все ж помічаю, що насправді вони є страшні
День у день я знову тут
Де вишні ясні ті цвітуть
Де ластівки нам гнізда в’ють…
Хотів би бути ближче до твоїх очей
Убиваю у собі три тисячі нав’язливих ідей
На сховищі надій та спогадів людей…
Федько Хмільник
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
