Мій герою

Ми познайомилися з тобою навесні,
Коли все навколо нагадувало про життя:
Дерева прокинулись, краплі на вікні,
І серце билося без зайвого захисту.
Ти був впертим, як весняний потік,
Сміявся нерівно, ніби украдкою.
А десь за горизонтом — схід,
Де грози гриміли не в небі, а поруч.
Війна, як звір, підійшла того року,
Ти пішов — добровільно, без слова прощання.
І між нами раптом виріс фронт,
Страх і відчай, попіл і рани.
Я писала тобі, і ти мені — ледь,
Слів було мало, але було так багато
В кожному "живий" чи просто "пока"…
Я молилась. І йшла. Я тримала дорогу.
Потім — січень. Ти повернувся іншим.
Без ноги. Без спокою. Без права на слабкість.
Ти дивився в стелю і не знав, як жити,
Лише шепотів, що втомився… що залишилась тільки жалість.
Ти сказав, що не хочеш бути тягарем живим,
Що у темряві розчинився останній сенс…
Але я обійняла тебе — міцно, до тремтіння —
І душею, не словами, повернула до життя.
Я була поруч у ту першу ніч,
Коли ти ступив — невпевнено, боязко —
На протез. Кожен крок — наче хрест, наче бій,
Але я шепотіла: "Ти впораєшся. З Богом."
Відтоді я — твоя тінь і твій світло,
Твоя сила, коли ти без сил.
Ти падав — я піднімала у відповідь,
Я терпіла, любила, берегла.
Ти — не поранений воїн, ти — мій герой,
Ти — не зломлений, ти просто інший.
Я тримаю твою біль, я стою за спиною,
І моя любов — твій шлях неземний.
Ти знову смієшся.
Ти знову живеш.
Хоч сліди на душі глибокі, як рани.
Я з тобою.
Я пройду за тобою хоч крізь дощ.
Я — опора. Я — світло. Я — твоя постійність.
Автор Полторацька Катерина
Маєрріна