Навколо стільки різних облич,
Та вони всі для мене – чужі.
Байдужі погляди, очі без душі,
Неначе глухі до любові.
Хотів би сховатись, втекти,
Від гамору і юрби схоронитись.
Боюсь до інших я підійти,
Щоб потім не довелось ревіти.
Невпевність та страх дуже довго гризуть,
І так люди завдають болю…
Тож краще самому мені все ж таки жить,
Ніж потім так гірко пожалкувать в долю.
Але ж не можна насправді, так собі жить!
Сидячи тут один, сам.
Потрібно силу в собі відглядіть,
Щоб подолати свій отой шрам.
Відкритись для чогось нового,
Довірити душу комусь.
Збагнути, що у світі існує,
Ще люди, яких не боюсь!
Лиш тоді я зміг зрозуміти,
Наповнивши серце своє.
Що, якщо почну з людьми я дружити,
То забуду про суспільство гниле.
Трикутник
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
