Я пам’ятаю — світ ще був малий І небо нахилялося до ніг. Ти — хрещений, мій захист поміж злив
Мій тихий берег серед бур і криг.
Твої долоні — теплі, як весна
А голос — мов колиска в тишині…
Тепер лиш спогад знову ожива Коли приходить ніч і сум в мені.
Хотіла б я в обіймах потонути
Та лиш у снах вертаюся туди.
До тебе серцем знову пригорнутись
До грудей теплих, рідних назавжди.
Ти — світло, що не гасне крізь роки Твій слід — мов шепіт вічності в мені.
І навіть як торкнуся самоти
Твоя любов жива в моїй душі.
Омельченко Анастасія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
