Серед тиші нічної, де зорі палають,
Я слухаю серце, що світ обіймає.
Воно розповідає про шлях незнайомий,
Де кожна хвилина — це крок невідомий.
Я блукаю стежками думок у полях,
Де час зупиняється в теплих світах.
Там мрії, мов квіти, розквітли весною,
І кожна із них — то життя переломне.
Шукаю я сенс в дрібницях простих,
У шелесті листя, у хвилях легких.
У світанках тихих, у поглядах щирих.
Де світ розкривається в чарах своїх.
Іноді здається, що все — лиш ілюзія,
Що світло й темрява — одна симфонія.
Та в цьому контрасті народжується сила,
Що дає крила для кожної мрії.
Це мій шлях, мій вірш, мій голос у часі,
Я буду шукати, доки він не згасне.
Бо кожна невдача — це шлях до зростання,
А в кожному кроці частинка кохання.
©Віталій Носичев
Віталій
