Навіки твій раб

Квітнуть у полі жовті квітки,
Зеленню трави буяють,
Вміло плетеш ти із квітів вінки,
Що дивним світлом сіяють

Мандруємо вдвох цим краєм давно
Ти кажеш як тут красиво,
Мені на усю цю красу все одно
Для мене лиш ти справжнє диво

Линеш ти легко, неначе мара
Прекрасна, як квіти та трави,
Наче утілилась в тобі весна,
Ти сяєш у світлі заграви

Даруєш усмішку ти всім,
Кого зустрінеш по дорозі
Чому даєш цей дар ти їм?
Мені ж всміхнутись ти не в змозі

У спробах звернути на себе увагу
Утратив давно часу лік
Здобув з цього я лиш зневагу
Не звернеш ніколи свій погляд в мій бік.

Та все ж за тобою я йду, куди б не пішла
Несу твій тягар замість тебе
Які б негаразди ти не знайшла
Я радо прийму їх на себе

Іду за тобою — навіки твій раб
Не треба в житті мені інших зваб
Уклав в твої руки своє я життя
І душу свою кинув у забуття.