Може, хтось мені вже скаже,
Навіщо потрібна ця любов?
Вона лиш залишає в серці рани,
Коли хтось з рідних помирає.
Важко зрозуміти і прийняти,
А потім відпустити назавжди.
Як можна просто відпустити?
Коли ти все життя з ними прожив.
А смерті все одно,
Їй лиш би посміятись з того,
Як боляче усім.
Лежить холодне тіло, не дає уже тепла.
Для когось це був рідний тато,
Любимий чоловік, а для когось —
Просто вірний друг.
У всіх однаково лишаються у серці рани,
Які так болять та не заживуть.
І хто сказав, що час все лічить?
Не правда, стає лише боляче сильніше.
А він би зараз міг ось тут із нами говорити.
Так хочеться почути його голос,
Як він історії про молодість розповідає.
Тепер усе — серце розірвалось.
А серце не просте, в ньому поселилися всі ми.
І так добре нам було хоч іноді,
ми не цінували.
В пам’яті назавжди закарбувалася та дата,
Коли повідомлення про смерть прийшло.
А сьогодні вам могло би бути 49,
А залишилось 48.
Білецька Каріна
