Надія

Покидати рідний дім зовсім нелегко ,
Серденько рве , аж плаче.
Не покидай мене загадково лелеко ,
Що на останок зирала нам щастя.
Зіжму у грудях міцніше..
І почуття станцюють танок сподівань ,
Немає мені Батьківщини миліше ,
Тих малюнків , що взира милувань.
Що ще раз доторкнуся до дитинства забору ,
Що не зруйнує його ворожий цупан ,
І тоді ж надіюсь , що здобудем ми перемогу ,
І знов я покличу лелеку додому.
Анастасія