Над Дніпром

Красиво й тихо було вранці,
І начебто війни нема.
У мудрій димці тік Дніпро -
Мовчазно думку навівав.

Він не одну і не одному
Зміг думку нав’язати.
І тоді тишею своєю
Щось намагався розказати.

В ранковому сумбурі він
Думку гоняв навколо себе.
Які красиві береги…
Як боронити вміють землю…

Як він сторіччями змиває
Землі української горе…
Як починаючись в росії,
Впадає потім в Чорне море…

Як не одне сторіччя він
Країну навпіл поділяв.
Не тільки географічно,
А й думки чутно розрізняв.

Ми один з одним спиричались
Ще за часів Хмельницького.
Захід до заходу схилявся,
Схід більше до російського.

І довго притирались ми,
Як чоловік з дружиною.
Сварились ми щодо майбутнього -
Майбутнього та з Україною.

Ми день за днем всі довгі роки
Йшли один одному на зустріч.
Щоб у годину лиходійну
Притиснутись змогли пліч-о-пліч.

Гуртуємось ми у війні
І стаємо все ближче.
Стискаємось один до одного
І до Дніпра щільніше.

Здається стогне вже Дніпро
В обіймах тісних єдності.
Все ближче береги його
Від нашої взаємності.

Не зможе більше розділяти -
Єдина вся країна.
Немає «заходу» і «сходу»,
Є тільки Україна.

11-08-2022