Як часто ми неправду говорили?
Без сорому, у очі, майже всім.
З брехні ми світ свій весь створили,
Щасливо живучі у нім.
Але ж собі нам не збрехати,
Не приховати правди гіркоти.
Ховаючись у металеві лати,
Ми маємо себе у них знайти.
Лишившись наодинці із собою,
Не довіряючи нікому таємниць,
Не можемо знайти свого покою,
Покинути тісних своїх темниць.
Де ґрати зковані з неправди,
А стіни – межі розуму тісні.
Де маємо в мовчанку грати,
Співати лиш диявола пісні.
Владислав Онопрієнко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
