мене безмежно надихають
твоя дорослість, розум, воля
як дозволяєш божеволіть
з емоцій бурі. Не вщухають
і почуття твої глибокі
наскільки можна, ти жива
і най на серці й досі злива
та ззовні щастя ллєш потоки
сьогодні вдень тобі пасує
грайливий погляд, сміх, а ніч
пройде слізьми тебе опліч
нічого рану не врятує
покриєш плачем біль нестерпний
відчуєш пустоту в душі
мені ти, чуєш, не кажи,
яке буття стає стражденне
без нього хочеш бігти в поле
кричати, скиглити, горіти
надалі буде те боліти
що згадки проштрикає колом
наскільки можна, ти жива
настільки страшно, що безсила
розправить зможе твої крила
хто вірить в справи – не в слова
хто любить рук твоїх тремтіння
хто назива тебе коханням
хто поділя з тобой мовчання
у снах являється видінням
наскільки можна, ти жива
ти віриш в казку, не без цього
та пам’ятай: нема нічого
що варте зруйнувать дива
Уляна Шемонаєва
