Настане час відбою, закінчиться війна,
а мій батько під землею — лежить вбитий до тла.
Моя мати вже на небі, співає там казки,
бабуся з дідом вже померли — не встигла я почути їх.
Отож, одна на світі я, самісінька, як зоря.
Чи сумую я? Ну звісно,
хочеться обійняти так, ніби перед від’їздом
просто їхали в Южний парк.
Ніби ми ще у Львові святкуємо Новий рік —
разом за святковим столом сидимо, їмо пиріг.
А коли подзвонить хтось, розбудить мене, і прокинусь,
все, що снилося тоді, не здійсниться вже ніколи.
Вань Соломія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
