Розплескалось море у теплих долонях.
У теплих долонях Землі.
По синьому морю від краю до краю
По морю ідуть кораблі.
Розплескалось сонце у теплих долонях.
У теплих долонях Землі.
Зігріє вона все до самого краю.
Простори її чималі.
Розплескався вітер у теплих долонях.
У теплих долонях Землі.
Щоб дихати легко, на повнії груди
Могли її дітки малі.
А дітки нещадно руйнують природу.
Рубають ліси і гаї.
Заводи будують, приборкують ріки.
Збирають з Землі врожаї.
У Космос літають, про Бога забули.
У війнах вони, як у грі.
Забули про чемність, повагу і скромність.
– Ми Боги на грішній Землі!
Та тільки Природа терпіти не може.
Вже добре її допекли.
Нагадує дітям:,, Та ви не всесильні,
Коханії дітки мої."
Водою і сонцем, і вітром обіллє.
– До пам’яті, діти прийдіть.
Якщо не доходить, якщо не покірні,
У пекло тоді ви летіть.
І платимо ми дорогою ціною-
Життям безневинних людей.
За ту безтурботність, з якою живем ми,
За купу безглуздих ідей.
Шпак Тетяна
