Наше село

Наше село
З батьком я зібрався на війну
Як же довго мати не пускала.
Де я стільки всього вам візьму?
Й на дорогу лиш шматочок сала…
Як ми теє сало берегли,
І не їли – тільки лиш дивились.
Ми його по черзі стерегли,
І ховали, як з рашистом бились.
Сало те нагадувало нам
Україну й теплі руки мами.
Як вони без нас, без рідних там
І якими зайняті ділами?
Мать, вони чекають з фронту нас,
У вікна вечорами виглядають.
Чи ми живі у цей вечірній час,
Вони про те, мабуть, іще не знають…
Тут війна лютує і кипить,
І реве від вибухів місцями.
Ми б’ємо рашистів у цю мить
За спокій Україноньки і мами.
Скільки вже тут полягло людей,
Гинуть від рашистської навали.
А те сало ми здамо в музей,
Щоб про це і діти пам’ятали…

Стас