ти чомусь розхристуєш свою сорочку,
але я ще не сказала, в яких
рядках авангарда себе я бачу.
ти не пам‘ятаєш мій
улюблений колір,
чи кладу я цукор в чай,
що я не люблю цитрусові
та зиму, бо в мене постійно
мерзнуть ноги.
я не знаю, що казати, коли ти поряд,
я не знаю, куди діти свої руки
я не хочу тебе чіпати, поки ти
цього жадаєш.
я кохатиму так, як не кохав ще ніхто
але для тебе у метафорі я не стану навіть домашнім котом,
якого хтось так хотів у дитинстві попри алергії.
я накрию твої плечі ковдрою,
прикрию оголену шию, щоб не
ознобило.
збери свої речі та не забудь свою каблучку,
залиш мою навіки порожню квартиринку.
стрингер
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
