Десь в сирому холоднім окопі,
Тремтить, але терпе наш син.
Збиті берци, побитії руки,
Зі страхом один на один.
Його вчили – боятись нормально,
Але ж він захищає наш дім.
Мати серце повинен зі сталі,
Для майбутніх атак, хоче він.
Всюди вибухи, але тільки чує,
Свого серця прискорений бій.
В скронях, як навіжений, пульсує,
Злості посилений біль.
Він не кричить, не лютує
Бо поруч сидить побратим
Який втомлено дим випускає
З сигарки, що ділить із ним.
Форма вся в плямах від крові,
Вже не відпереться вона.
Назавжди впалила у неї їх,
Проклятущая цяя війна.
Чекають брати допомогу, бо Знають, що хлопці прийдуть.
Тоді, разом, міцною силою,
Покажуть козацкую лють.
Чекаємо, любимо, молимось,
За правду, за наших синів,
Які в день і вночі захищають,
Наш рідний, поранений дім!
Слава воїнам!
Вічна пам’ять полеглим героям!
Катерина
