На березі Дніпра, в тихім весняному вітрі,
Дивлюсь я на воду, наче вічне диво.
У річці той спокій, мов вічне відкриття,
Ллється мова води, ніжна, наче спів.
В березовому гаю таємниче шумить,
Сонячні промені таємниче грають.
Лісова зелень, як мальовничий пірс,
Мріє, співає, у серці тишу зберігає.
Хатинка старовинна, серце стереже віків,
Запашний димок у небо лине ввічність.
Тут серце вогнища, де кожен мріє жити,
Любов до рідного краю гріє, як вогонь.
І ось тут хлопчик сидить, в руках вудка міцна,
Мріє, ловить рибу, у серці світ знаходить.
Він чує спів ріки, ніжний шепіт лісу,
У цьому маленькому світі знаходить свій мир.
І вся краса Дніпра, його берегів, лісу,
Таємнича краса, милосердна любов.
Струмками ллється у його серце вглиб ,
У цьому світі краси, вічного спокою.
Павелко Михайло
