Ось мене вже нема, звучать прощальні слова, вирита могила, вже закрита труна.
Я лежу в ній, програний останній бій, навічно застив в спокої труп холодний мій.
Засипають землею всі мої ідеї. Зів’ялі лілеї, зіржавлений плеєр. Універ закінчив без диплому, і земля стала домом.
Друзі прикидаються, що дуже жаліють. Дуже прикидаються, та виходить не дуже.
Повіки закриті, але душа все бачить, 15 листопада осінь знов заплаче.
В день мого Народження закінчилося сходження болючою поразкою, Лице — мертвою маскою.
Віддаю тобі останній поцілунок. Не плач, памятаєш, я так не любив смуток.
Я довго думав і розставив крапки на тлі. Мені немає місця на цій землі, тому її залишаю,
переходжу в інший світ, я все для себе вирішив, нехай іграє біт.
Я залишив світ цей і не жалію про це. Коли зупинилось серце, став щасливим вперше.
Я бачив всіх наскрізь, мене лиш відчуваєте. Пройшло лиш 9 днів, вже ледь пам’ятаєте.
Кожному в свій час я надав допомогу, ви навіть не здогадувались і за все дякували богу.
Та менше з тим, я не збираюсь бути героєм, ціього не потібно кому все вдається боєм.
Це все в минулому, тепер я вільний.
2 метри під землею, те, що колись було тілом,
Пройдуть роки, могила заросте травою, остання память про мене змиється водою.
Я був чужим серед своїх при житті, а став своїм серед чужих після своєї смерті.
Я писав багато треків, та всі вони не ті, і лиш цей останній в твоєму серці.
Я довго думав і розставив крапки на тлі. Мені немає місця на цій землі, тому її залишаю,
переходжу в інший світ, я все для себе вирішив, нехай іграє біт.
Я вибрав сам свій шлях, і ти ту ні при чому, від життя не бачив радості, я відчував лиш втому.
Я не знайшов місця свого під сонцем вашим, все більше я втрачався, стаючи старшим.
Не вам мене судити, я вас не буду. Я визнаю вироки вищого суду.
Я вибір свій зробив і зовсім не жалію. Зая, в те, що ти любила, я дійсно вірю.
Михайло Микусь
