Ми стоїмо під дощем,
На вулиці нічного Києва
Я дивлюсь в твої очі…
І все , що я можу вних побачити —
Порожнеча, змішана з мільйонами незназаних тобою слів. Слів, від яких серце розібʼється на багато шматочків, які буде важко зклеїти.
Спів, від яких буде боляче не один день, місяць, рік.
Цей біль, буде зі мною все життя.
Хоча, знаєш, тепер в твоїх очах можна побачити, ще щось.
Сльози… І ти відходиш від мене, відпускаючи мою руку!
І більше не дивишся в мої очі….
Тебе більше немає, але біль… Яку лишила, є.
Я стою під дощем.
На вулиці нічного Києва.
І я, більше не бачу твої очі …
Іх немає, але біль як вони назавжди в моїй памʼяті.
І біль… Яку ти лишила мені, на згадку про себе?
dizkissy
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
