Накрити б скатертину на полі не об’явленої війни.
Та попросити Господа на де які години відпустити тих янголів, які злетіли у вирії, на клятій тій війні.
Щоб разом за широким, українським столом, накритому у полі зібралися усі гуртом.
Де хліба паляниці, духмяні та пухкі;
Де келихи налиті, до вінчика, в руці;
Де бринза та пампушки;
Де з вогнища куліш.
На білі скатертині казан борщу стоїть.
Ковбаси, сало, м’ясо й багато галушок. –
Смакуйте, янголята! То ваш святковий стіл.
Хотілося б почути всі ваші голоси.
Але мовчать, небоги, лише краплиночка сльози.
Жують дарунки краю, в якому тілом жив.
Бо Батьківщина знає, як її ти боронив.
Ви янголи Вкраїни,
Ви нації сини.
– Смакуйте, козаки!
І як сльози краплина на біле полотно – за чуба та у засвіт, один за одним, зачиниться вікно.
На Небесах пануйте.
А ми, які живі, молитвою вшануємо геройські Ваші дні.
Пануйте!
На віки, Ви, живі!
С. Клоб (Олійник Сергій)
