На стерні хтось шукав зернину,
Колосок той єдиний, щоб жити…
А в колисці заплакана бідна дитина…
І сльоза, що ніким не вмита.
Обезсилені, зранені ноги…
Де ж шукати іще надію?
Виє вітер, шумлять тополі.
Та не спокій, а сполох мліє.
Носить вітер голодні крики.
І відлуння лиш страх малює.
На сплюндрованім болем полем,
Чорний ворон весь час полює.
Косить доля стогами сіна
З колосками людські життя.
Наче хмара, мара голодна.
Понад краєм усім пройшла.
Саранчею з’їдала кроки,
Щоби люд український згубити.
На стерні із ріллею рівняла…
Але й тіні вставали, щоб жити!
На стерні болем зранені ноги.
І душа, котрий раз розіп’ята.
Її доля – воскреснути знову,
На стерні… під хрестом від ката.
Оксана Лободяк
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
