Вивішує вечір півтінь на простори,
іскринка сяйнула – хутенько ховає
лице перламутровий місяць за гору,
на весі поволі смеркання лягає.
Між небом й землею обміжок імлиться,
у вохру вмочилися хмари перисті,
в низинку скотилося сонце-копиця –
заграла на схилі заграва жариста.
Галяви, дерева – весь окіл в обнові –
на кілька хвилин одягнувся в рожеве,
проходить ще мить і оголений знову –
укрив прохолодною колір сталевий.
Загасло останнє проміння-солома,
руде повечір’я біжить якнайдалі,
чорніє над згарищем простір вагомий,
застигли й струмки, що сніги роз’їдали…
8.02.2024
Анастасія Медведєва
Анастасія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
