Небесні воїни. Присвята Героям легендарного батальйону Вовки Да Вінчі.

Частинки світла знову в непокої,
Лиш темрява здається їм отрутой.
Раптово роздається голос крові —
Всевишній закликає нас до суду:
Для збору урожаю і розплати,
Де злодії дістануть по заслузі,
Кати згорять у вогнищі святому
Та знімуть кайдани усі закуті,
Щоб знову бою прагнути до смерті
У Війську Перуна у вічній битві.
З провидцями в одному строю анти
І їм обіцян Небокрай покою.
Вони не хочуть залишати строю
Бійців Перуна, закликаючи до бою
Всіх друзів — вже гуркочать барабани.

Вони пішли у вічність простору назавжди
І десь за межами землі здобувши правди,
В Небеснім війську здобули покою
Та все ж із біллю й смутком згадую Героїв.

Але ніколи не забуду безкінечний хаос —
Пригадую обличчя рідні, задихаюсь.
Вони знаходять спокій в Вирію святому,
А в пам’яті живуть обличчя всіх Героїв.
Зв’язок запросить командира —
Відсутність звуків відповідь ефіра.
Втрачає доля пелюстки щомиті,
Він залишає нас і вже не в цьому світі.
Крізь біль, обвуглений на прах,
Останнім криком перекриває страх:
“Предвічний Роде — джерело Прасвіту
Дозволь ще раз насолодитись Білим Світлом”.

Вони пішли у вічність простору назавжди
І десь за межами землі здобувши правди,
В Небеснім війську здобули покою
Та все ж із біллю й смутком згадую Героїв.

Залишимось Всевишньому вірні,
Пройдем життя від кола і до кола,
А ті, хто кинув виклик смерті знову
Летять у кращий світ як Янголи.
І душі гідних, сповнені любов’ю,
Крізь постріли та вибухи гарматні
Відчули поклик, надихнувший наше браття
На єдність Роду й величність святу.
Підступна пастка витязів ковтала,
Спортсменів, науковців, мудреців,
А пам’ять із глибин їх імена підняла —
Щодня в ефірі чули позивні:
Да Вінчі, Росс, Вітаха, Жека, Тихий,
Продюсер, Тьомич, також Аладін
І наймолодші наші браття Норман й Вікінг
Вони мовчать — не чути рідних голосів.

Вони пішли у вічність простору назавжди
І десь за межами землі здобувши правди,
В Небеснім війську здобули покою
Та все ж із біллю й смутком згадую Героїв.

Синів полеглих у бою
Ніколи не забути нам обличчя.
Знов бачимо суворі кладовища,
Які зростають з попелу й вогню.
Сумні нескінчені ряди у вирві
Братів злетівших у безмежжя,
За командиром йшли вони у битві
Й за ним пішли у світлі небеса.
Не зможе вийти на зв’язок Да Вінчі
І більше Джек не викличе Юхима,
Не чуєм жартів брата Джина
І тане голос вдалині малого Гріна.
Кабан, Крахмал, Голем та Оборона,
Шмель, Віскі, Кот, Мілан й найстарший Пона,
Електрик, Кріс і Вольт пройшли земні дороги
І кожний відлітає в обрані чертоги…
Несе в собі частинку бога Вікінг —
Дарує посмішку у сонячному світлі.

Вони пішли у вічність простору назавжди
І десь за межами землі здобувши правди,
В Небеснім війську здобули покою
Та все ж із біллю й смутком згадую Героїв…

До битви закликає знов комбат Да Вінчі
Майкл, Бомба зазирнули в його вічі
І разом з ним вже відлітають в Небеса
В безмежність – там світом править істина одна.
Зростає Військо Воїнів крилатих —
Брат, Дембрик, Чиж отримали посвяту
В Небесні Янголи, які стоять на варті
Свободи й гідності в війні заклятій.
Пірат, Татарін, Прапор… Дніпро, Сябро, Айті…
Вам браття Честь і Слава всім, земний уклін!
Анна Кондель