Осінь тихо приходить, торкається ніжно
Диханням стиглим, теплом вересневим.
Дивиться відсторонено й побіжно,
Навіює, що часу багато й не скоро зупинка кінцева.
Обійми її, мов шовкове марево,
Огортає тишею, наче крилами, в душі проростає.
Й жодного дня не переписати наново,
Лише проживати всі — як востаннє.
У осені — присмак надій щемливих,
Частково — дивних, й трохи — самотніх,
З глибоким поглядом, з мовчанням щирим,
З бажанням втілитись, невідворотно.
Сея Тод
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
