Не збагну в сьогоденні, рашисти,
Чи можливо назвати людьми,
Через кого з очей наче з прірви
Беззупину течуть річки,
Через кого не бачиш дитину,
Через кого лиш біди одні…
Через кого свого чоловіка обіймаєш лишень уві сні.
Я не можу змиритися з горем,
Яке є у вкраїну моїй!
Невже вам, недалеким істотам,
Не страшні ці прокльони людей
Що ховали й ховають дітей?!
Я не знаю як можу звернутись,
До осіб, що ґвалтує малечу,
Що була в себе вдома, доречі…
Я не бачу коли. Скажу "СКОРО".
Переможемо вашу гидоту.
І росія домоглася свого – Україна живе по новому!!!
Марія Тутова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
