недосяжне

в тебе такі гарні руки.
я дивилась на них і намагалась зрозуміти нервуєш ти чи просто думаєш, що мені краще сказати,
бо вони ніколи не були у стані спокою, як і я біля тебе.
ти питав чому я мовчу,
я б як завжди збрехала, але на цей раз сама й не знаю.
і коли я чую про твої єдині стосунки, мою голову беруть думки — чи вмієш ти кохати взагалі?
мені страшно усвідомити, що ні, бо на що тоді я сподіваюсь?
це все безглуздо, бо в твоїх очах я не бачу місця для самої себе.
не бачу зацікавленості, не бачу там навіть ніжності та бажання мене торкатись.
постійно думаю чи варто чіпати тебе зайвий раз, але обійми з тобою такі міцні, що мене бере мука.
я все думаю, чи то я винна в їх міцності, чи ти безмовно говориш про своє небажання від мене йти.
і все так не мало б бути, і я хочу забути все ж таки колір твоїх очей.

стрингер