Стільки відтінків тебе в моїй пам’яті
Стільки спогадів, спільного, усмішок
Я так боюся, що минуле наше колись стане помʼяте
Як старі, не потрібні нікому, фотографії
Ти дійсно важлива, ти дійсно цікава, ти дійсно частина
Ти справді, важко повірити, справді частина всіх моїх життів
Найбільша, найдовша, най-най травина
Ти така мила, хочу, аби голос твій довго ще в спогадах тлів
Ох, Любаська, повір, ти — Людина
Я так вдячна тому, хто нас колись-десь-якось сплів
Мені без тебе не бути,
Не можу, не знаю
Мені тебе вже ніяк не забути
Я ліпше тебе колись почекаю
Ніж світи накажуть дружбу цю розірвати
Просто… знаєш, я без тебе сконаю
Немає мене, згинула, лишилися ми, вірніше лишилася лише ти
Бо тільки з тобою я так літаю-вмираю-співаю і знову чай свій пʼю й позіхаю
Тільки ти мені треба, тільки тобі я завдячую
Ти — моє серце, любов, пристрасть і горе
Зараз, Любасько, вірша тобі цього присвячую
Я навіть не думаю, наді мною з думок море зовсім прозоре
Чисте й прозоре, як щастя твоє неозоре
Як усмішка приємна, тепла, надійна, єдина
Шкода мені лише, що Сонце до нас трошки суворе
Але я знаю і вірю, оця маленька негода то це тільки година
Серед років, десятиліть, століть і поколінь-поколінь, коли нас уже ніхто не роздере
07.09.2023
Стася Стерпна
