Неймовірна

Наче кішка, тихенько навшпиньки від мене втекла.
Залишивши у білій постелі частинку свого тепла.
Запах тіла,що з розуму зводив так ніжно в цю
ніч.
І на пам’ять клубок зі страждань, почуттів й протиріч.
Ти сама не своя,забігаєш в мій дім ,як торнадо.
Наливаєш вино,випиваєш його і їсиш авокадо.
Ти цитуєш мені, що Шекспір написав в своїх п’єсах.
Мимоволі літаєш у мріях так, ніби казкова принцеса.
Усе тіло моє покриваєш цілунками ніжно-ласкаво.
Осідлавши, поводиш себе так розкуто й зухвало.
Є лиш кілька годин для любовного мега – екстазу.
Тож давай, не чекай,перейдемо до справи одразу.
Це злиття двох зірок ,що у космосі довго блукали.
Між планет і галактик самотньо в печалі літали…
Ми безсило упали,та ніжно ще гладжу волосся…
Ніби щось говорили… Я падаю в сон… Чи здалося?
Ранок світить в вікно,запах твій на постелі ловлю…
Ніч скінчилась, як завжди,що ж – кави піду зварю…
Так потрібна мені! Але вибір ввесь час за тобою.
Як скінчити ці ігри , скажи,та без рани вийти із бою?..
Костянтин Тимощук