Поза часом немає тебе,
Немає мене.
Десь там ходить істота,
Що бачить усі століття:
Всі війни,
Всі держави,
Покоління,
Закони,
Повстання.
Усе, що було бачить вона.
Та не бачить нас.
Ні тебе,
Ні мене
Не існує,
Наче ми дві пустки,
Без думок, без сенсу.
Ти не бачиш світу,
Я його не чую.
Але хто ми?
Ми інші.
Оті непомітні ніхто,
Що творять долі
Отих помітних когось.
А вона спостерігає
І не знає: хто,
Хто робить долю такою?
Хто творить біди і щастя?
Та мені все одно.
Я бачу картини,
Та не бачу душі,
Тому – убиваю.
Тобі ні, певне,
Та я не знаю.
Ти чуєш людей,
Чуєш голоси,
Розмови,
Думки.
Але не бачиш,
Тому – даруєш,
Бо не знаєш кому,
А знаєш за що.
А вона міркує
І аналізує.
Вона шукає нас,
Та не знайде.
Бо нас немає.
Поза часом немає тебе,
Немає мене.
Вічна аудіокнига,
Вічне німе кіно.
Між часом.
Підтримка і жорстокість:
Дві сторони монети
Справедливості.
Читати та слухати
Її обличчя,
Але не розуміти.
Бо вона істота
Поза часом.
Вона дехто, а ми ніхто.
А тебе не існує,
Не існує мене.
хтось хоче плакати
