Коли побачив я тебе уперше —
Здалося, ангел з неба опустився.
І в очі глянувши твої ясні,
Побачив світ, якого не було досі.
Безмежний, тихий — мов нічний океан,
Що в ньому зірки світять без упину,
А місяць ніжно в ньому віддзеркаливсь
І шепче про кохання без упину.
Твоє волосся — чисте і шовкове,
Його несе за обрій легкий вітер.
Воно — як сонце, що дарує світло,
Тепло і ніжність в кожному промінні.
А руки — працьовиті і ласкаві,
Торкнувшись їх, я мов злітав у небо,
У рай, де час спиняється в обіймах,
Де серце б’ється лиш для тебе.
Твої уста — мов пелюстки весняні,
Ніжні й м’які, як поцілунок ранку.
Вони шепочуть, манять і тримають —
І не пускають, ніби серце в замку.
Ти — мій всесвіт, моє світло у пітьмі,
Без тебе я не зможу вже і жити.
Ти — моя доля, ти — усе, що є в мені,
Єдина мить, яку я хочу вічно гріти.
Дмитро
