Коли я згадую тебе —
В душі з’являється весна,
І хочеться все більш живе —
Щоб бути поряд, йти нове.
Лиш згадавши — аж тремтить,
Мов грім в душі мене проймає.
Це, мабуть, щастя… але мить
Буває й інша — все зникає.
Тобі потрібен вільний час —
Я відпущу, нехай так буде.
Та лиш на мить, не вічність, — раз,
Нехай іде, та не забуде.
Коли прийдеш — відчиню дім,
Хоча й мені потрібна воля…
Та все, що маю, все віддам —
Ти — серце, світ, любов і доля.
Можливо, я мовчу, мов лід,
І, наче, ігнорую часом…
Та я люблю тебе навік —
По-своєму, і не безстрашно.
Почуй мене, і зціли душу,
Хочу любов твою відчути.
Без тебе — темінь, очі глушу,
І самій страшно вже тут бути.
Будь ласка, любий, я — твоя,
Мабуть, нестримна й сумна.
Пробач мені за всі слова,
Що ранили серце сповна.
Я знаю — десь в мені гординя,
І егоїзм, як темна тінь…
Та краще зникну, ніж побачу
В твоїх очах байдужу синь.
Очі — рідні, чарівні,
Жадані, колючі й ніжні,
Любі, грішні, неземні —
Мої сни… і в день, і в північ.
Нео
