З настанням кожної весни
вона відчуває легкість та неймовірну втому,
пригадує минуле, пакує приречені сни,
ходить у місця ледь знайомі.
Її увага перемикається на щось цікаве та нове,
очі набувають якогось надзвичайного блиску,
вона завжди кудись не за планом пливе,
не любить пояснень та суспільного тиску.
Відновлює одяг, цитує класику, снідає похапцем,
дихає вільно, спілкується легко, радіє…
їй начхати, що роки роблять з її лицем,
бо вона старіти не хоче. Не вміє.
Ігор Мартинюк
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
