Не знаючи світу, зривають всі квіти.
В безодні облич неможливо радіти.
Тендітні пелюстки зів’яли від болю.
Ти ніби не тиран, але забрав в квітки волю.
І так кожен день — божевільні страждання.
Щоб правити світом, недостатньо простого бажання.
Ти не митець, а творець всього руйнування.
Квітка мала ще жити, та ти позбавив її існування.
І так складно це все собі уявити,
Що та квітка — людина, її кров тобою пролита.
Та як можливо змінити на краще життя?
Коли немає квітки, немає й всього майбуття.
Михайло Рудас
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
