Не буде рим, не буде строф, бо серце рветься, як папір.
Цей вірш — не музика, не кров, це крик, що в середині згірк.
Мене не вчили, як вмирати, але я бачив, як — жили.
В окопах — брат, у крові — брат, і ми до біса не святі.
Я сам себе тягнув з багна, з кісток збирав свою ходу.
Мені війна дала ім’я, яке не стерти — Холоду.
Мене вже смерть не забере, бо я її вже обіймав.
Коли навколо — тільки "де?..", а ти ще дихаєш — вставай.
Це не про героїв з книг.
Це про нічні обстріли й крик.
Про тінь побратима в сні і тишу, що ріже, як ніж.
Це вірш — не краса, не лад. Це жорстко, як є. Як тут.
Бо той, хто не пройшов цей ад — не зрозуміє, чому я ще йду.
Автор Маєрріна
Маєрріна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Катерина Полторацька в якої псевдонімом маєрріна ви чудова, ваші вірші прям до мурах.