У мене з‘явилися крила,
тепер я можу літати,
і в мить коли думки нахлинуть,
не зможу я більше мовчати.
Про те,як червона калина
людськими слізьми напилася
і голову сумно схилила,
з провиною, що розцвілася.
Про синє безкрайнєє небо
куди людські душі зникають
і кожної ночі на землю
зірками на нас поглядають.
Як люди останню надію
й спасіння вимолюють в Бога
і серце думки розривають,
пронизлива біль і тривога.
Але нам потрібно ще жити,
залишивши слід свій у світі,
разом об‘єднати зусилля,
з малого складеться велике.
Автор: Людмила Сун-Дун-Чан
(Верховчанка)
Людмила Сун-Дун-Чан
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
