Не начиталася, а зачиталась ( Лесі Українці, Ліні Костенко присвячую)

Не начиталася, а зачиталась.
Дитинство, юність, біль, ромашки у росі…
О так! ,,Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі”.
Рядки уже приречені буть вічними,
адже слова торкають за живе.
Вони мене навчили – стала іншою,
такою, що, вмираючи, живе.
,,Парнас” преславний вже відлицемірив,
і плодоносять інші вже сади.
Щось не смакує, та й бракує віри
( хоч саранчі й немає на плоди).
,,Слова страшні, коли вони мовчать”,
а коли слово – зброя – й поготів .
Я ними буду ворогів долать,
в них – сила всіх галактик і світів.
Поезія та справжня, що болить,
що лине з серця й не боїться вітру,
що гУчним шепотом, душею відщемить,
залишиться все ж літом, тільки літом!
… Не начиталася, а зачиталась.
ГучнИм словам уже немає ліку.
Вони – це більше, аніж неповторність,
увійдуть в серце – то уже навіки.